КАРПАТИ: ПОХІД НА ГОРУ ЯГІДНУ
Я так і не потрапила у Карпати цієї осені. Я планувала ловити останні теплі промінчики сонця. Насолоджуватися золотою порою. Підкорювати вершини та багато гуляти. Але життєві обставини і погода внесли свої корективи.
Несподівано у Карпатах настала зима. А я, знаєте, не люблю кататися на лижах, ходити з підмороженим носом і підійматися у гори, вирядженою як капуста. Мені подавай комфортну температуру, довготривалі прогулянки і пікніки на вершинах. Але не склалося.
Втім, спогади у мене ніхто не забрав, як і бажання повторити усе при першій ліпшій нагоді. Так і народилася ця історія.
Сьогодні розповім вам про похід на гору Ягідну, який ми здійснили з подругою минулої осені. Правда, «похід» – дуже гучне слово. Адже тут не було туристичних великих рюкзаків, спеціальної екіпіровки і планів пройти стільки-то кілометрів за певний час. Маршрут на Ягідну – ідеальний варіант для тих, хто бажає «занурення» у гори, але осилити ту ж Говерлу чи Хом’як не може. Така собі версія «лайт», але з досить сильними враженнями.
Шлях починається у селі Микуличин. Ми тому і вибрали цю карпатську місцину, що навкруги дуже багато природних атракцій: Яремче з Водограєм, водоспад Женецький Гук, Скелі Довбуша, і власне гора, на яку можна видертися. Плюс в цьому селі одні з найлояльніших цін на житло.
Від центру Микуличина до вершини 7 км. Біля пошти навіть є вказівник. Правда, стрілка вказує зовсім у інший бік. Але, мабуть, це нікого не бентежить. Хіба що таких «зелених» підкорювачів вершин, як я і моя подруга.
Так ось йти потрібно в протилежну сторону! Маркування жовте, і починається одразу за останнім будиночком. Буквально через декілька метрів воно, на жаль, губиться в лісових хащах. І знову з’являться в 500 м від вершини. Не скажу, що це дуже велика проблема, але на роздоріжжі маркування було б не зайвим. Ми навіть заблукали трішки, але інтуїція, логічне мислення разом з туристами, що пролітали мимо на квадроциклах, вказали вірний шлях.
Сама дорога проходить через ліс. І настільки плавно, що взагалі не відчувається висота. Тим більше, якщо йти без поспіху, робити зупинки, слухати звуки лісу, їсти солодку ожину прямо з кущів, то зовсім нескладно.
А яка ж смачна та ожина! Мабуть, у житті не їла смачнішої за ту, що попадала до рота прямо з гілки. Там була ще брусниця, малина і багато чорничників. Тепер розумієте, чому гора називається Ягідною?
І ось так непомітно, через декілька годин, ми дібралися до першого привалу. І одразу ж плюхнулися у високу м’яку траву. Лежали десь с півгодини, вдихаючи солодкий медовий аромат.
До речі, тут (не рахуючи туристів на квадроциклах) ми зустріли перших мандрівників. Більше ми нікого не бачили. Мрія інтроверта!
Коли ми дісталися до вершини, завмерли від прекрасних краєвидів. Сиділи і споглядали усю цю красу, не перестаючи дивуватися тому наскільки приголомшливий світ навколо нас. А ми у міській метушні, у постійній гонитві просто цього всього не помічаємо. Постійно поспішаємо, забиваємо голову усілякими дурницями…
Ось заради таких моментів і варто долати ці кілометри. Щоб очистити мізки. Перезавантажитися. Набратися сил. І ще раз собі нагадати, що щастя то в іншому.
Звідси не хотілося йти, але восени рано темніє. Посидівши годинку, пішли назад тим же шляхом. Спустилися ми швидше, тому що вже не затримувалися біля ожини та квіточок.
На Ягідну можна піднятися не тільки з Микуличина (дивіться карту нижче). Якщо будете відпочивати в районі Підліснів або у сусідньому Татарові, також зможете прогулятися на гору.
А тепер розказуйте, скільки вершин у вас на рахунку? І як любите проводити час у Карпатах?