ЖОВКВА – ПЕРЛИНА НА КАРТІ УКРАЇНИ
Потрапила я у містечко зовсім випадково і не плановано. На щось особливе навіть не розраховувала. Хоча знала, що тут є замок і декілька древніх кам’яниць. Але те що я побачила, пройшовши крізь аркоподібну браму, приголомшило мене на всі 100%. Ні, на 200%!!! І змусило на мить зупинитися і оніміти від захвату. Бо перед очима відкрилася величезна площа з ансамблем старовинних кам’яничок, костелом, монастирем, Ратушою і фронтальним фасадом замку! А над головою – безмежне блакитне небо!
Дуже важко описати словами ті відчуття та емоції, що переповнювали мене у той момент. Добре, що є фотографії, які і допоможуть передати витончену красу Жовкви.
Вона абсолютно не схожа на типове українське місто. Хоча це і не дивно, якщо зазирнути до її історії. Заснував Жовкву наприкінці XVI ст. польський державний діяч та полководець Станіслав Жолкевський, а вже у XVIІ–XVIІІ ст. містечко стало резиденцією польського короля Яна III Собеського, досягнувши свого розквіту.
Жовква будувалася та розвивалася на засадах концепції «ідеальних міст» італійського теоретика П’єтро Катанео. Це означає, що розташування усіх вулиць, будинків, храмів було збалансоване між собою та довкіллям. Це дозволило створити гармонійне та зручне для життєдіяльності середовище, яке ми і можемо споглядати у реальному часі. Беззаперечною «родзинкою» саме Жовкви є розміщення замку на головній композиційній осі при ринковій площі. Таке не часто можна побачити!
Я не буду вас втомлювати довгими та детальними історичними довідками. Але все-таки приведу декілька фактів, які на мій погляд підтверджують, що Жовква – справжній скарб на теренах України.
Звіриницька брама та ансамбль кам’яниць збереглися в автентичному вигляді з часів Жолкевського та польського короля!
Костел Лаврентія називають «Малим Вавелем», так як тут спочивають Жолкевський з дружиною, батько Яна ІІІ Собеського та відомі польські родини. Святиня вважається однією із найкращих зразків ренесансної архітектури в Україні. Я навіть сперечатися з цим не буду, бо «зависла» біля костелу десь так на хвилин 25!
Домініканський кляштор з центральною церквою Йосафата був побудований за моделлю неаполітанських барочних храмів.
Ратуша колись височіла посеред площі (а я все думала, що то за фундаменти☺), але була розібрана у 1832 році внаслідок аварійного стану. Тільки через 100 років її відновили на місці колишніх казематів та казарм.
Синагога вважається однією з найбільших оборонних споруд у стилі Ренесанс у Європі. До речі, у XVIІ ст. католицьке духовенство заборонило фарбувати будівлю у білий колір, щоб вона не затьмарювала красу жовківських храмів. Видно заборона діє до цих пір☺.
Звичайно, гуляючи по місту, я всього цього не знала. І тоді це було неважливим. Адже в результаті запам’ятовуються не історичні факти, а зовсім інше. Моменти та емоції, які нанизуються на нитку спогадів та згодом формують образ міста. І сьогодні я дуже хочу залишити у пам’яті, як Жовква прокидалася, повільно потягуючись під вранішнім сонцем. Як виблискували шпилі костелів та соборів на фоні блакитного неба. Як малюк ганяв голубів на площі. Мелодію по типу «хейнала» (але це було щось інше), що доносилася із Ратуші. Бабусь, які посміхалися до мене просто так. І те відчуття щастя знайомства з новим містом.
Тут важко відділяти визначні місця одне від одного. Вони всі сприймаються як єдине ціле, і настільки компактно розташовані, що весь центр без поспіху можна обійти за 2 години. Якщо ж піти у музеї Замку або за межі кріпосних стін (уявляєте, тут центральна частина, як і сотні років назад оточена мурами), то у Жовкві можна провести повноцінний день. Чим не варіант для львівського вікенду? Тим більше сюди легко доїхати на автобусі або автомобілі зі Львова. Можна також дістатися і залізницею. Тоді до центру ви дійдете вулицею з поодинокими віллами (С. Бандери), яка впирається прямо у Звіринецьку браму. Якщо ж приїдете на автобусі, то орієнтуйтеся на Синагогу і не заблукаєте.
Замість післямови, скажу наступне. Нас всіх приваблює закордон і ми з превеликим задоволенням пакуємо валізи у екзотичні країни та «прилизану» Європу. Я сама її обожнюю і мрію побачити інші континенти. Але друзі, у нас перед носом є ТАКА КРАСА! Маленькі перлинки, розкидані по всій Україні. Нехай необтесані, з величезним нальотом плям, недоліків та незручностей. Але при цьому дуже самобутні!
Жовква одна із них. Це затишне містечко стало найяскравішим враженням цієї осені. І я рада, що можу поділитися цим з вами. Хто знає, можливо і ви надихнетеся на невеличку пригоду у ідеальному місті України.